Печать

     Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

     Відповідно до статті 22 Закону України “Про оплату праці” (далі – Закон) суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно частини четвертої статті 24 Закону виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

     Відповідно до вимог частини п’ятої статті 24 Закону за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Виходячи з вищевикладеного, у разі виплати заробітної плати працівнику після його звільнення виплата заробітної плати проводиться за місцем роботи, а у разі наявності особистої письмової згоди працівника – через установи банків, поштовим переказом на вказаний ним рахунок (адресу), з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.